May 28. 2020. 8:16

Перебежчик

«Не підводьте нас»: люди з ослабленим імунітетом про те, чому іншим краще залишатися вдома


  • Михайло КУРДЮКОВ
  • 21
«Не підводьте нас»: люди з ослабленим імунітетом про те, чому іншим краще залишатися вдома
  • До групи ризику у випадку зараження коронавірусом входять не лише літні люди, але й ті, у кого ослаблений імунітет.
  • Ми попросили кількох таких вінничан розповісти, як на них впливає впровадження карантину і чому іншим краще сидіти вдома.

Сергій Довгань
(живе с пересадженою печінкою)

Об этом сообщает Преступная Россия

— Усі, хто пережив трансплантацію, в тому числі і я, пожиттєво змушені приймати імуносупресанти — це ліки, які штучно знижують імунітет, щоб захистити пересаджений орган від відторгнення. Тільки так він може функціонувати. Фактично — це частинка однієї людини в організмі іншої. Без спеціальної терапії ніяк не обійтись.

Тоді як інші люди зміцнюють імунну систему, «трансплантовані» добровільно відмовляються і від полівітамінів, і від цитрусових, і навіть від деяких фітопрепаратів. Звісно, ми постійно у групі ризику, бо більш вразливі до інфекцій та вірусів.

Від моменту пересадки я практично не користуюсь громадським транспортом, ношу маску у людних місцях, а всі мої друзі знають, що навіть звичайний нежить — це привід не йти до мене у гості.

Зараз ці обмеження відчуваються особливо гостро. Звичайна здорова людина може перенести хворобу «на ногах», а для інших — це зайвий невиправданий ризик. Не підводьте тих, у кого знижений імунітет.

Марина Кушнір
(бореться з раком молочної залози)

— Для кожного з нас, хто в діагнозі, карантин став ще однією прірвою, між життям та смертю. Якщо для здорових людей — це випробування, то для нас — катастрофа. Оскільки ми знаходимося в активній стадії лікування.

Хіміотерапія вбиває не лише ракові клітини, а й здорові. Тому наш імунітет геть ослаблений, можна сказати, на нулі. Нам не звикати до ситуації самоізоляції, оскільки ми практично весь час лікування знаходимося під домашнім арештом від соціуму. Чому? Тому що перш ніж вбити ракові клітини, хімія пригнічує ту частину нашого організму, яка має відповідати за захист від зовнішнішніх факторів та протистояти вірусам. Через це ми вразливі навіть до звичайної застуди.

У нас падають всі показники крові, ми стаємо відкритою мембраною до всього інфекційного. Ми змушені постійно ходити в масках, уникати громадського транспорту та скупчень людей. Якщо ми хворіємо, навіть просто застудилися, — ми не можемо продовжувати приймати лікування. Відкладати також не можна, адже тоді лікування втрачає ефективність. По суті, наше лікування — це наше життя. Без лікування наш організм починає помирати, а щоб одужати — ми мусимо не припиняти його. І що відбувається зараз — у світ приходить ще одна жорстока хвороба — коронавірус, — який нещадно вбиває тих, чия імунна система не може йому протистояти. Тобто нас.

Для того, щоб зупинити пандемію, у державі ввели карантин. Але оберігаючи одних, держава залишила інших, вразливих до вірусу людей, напризволяще. В Україні понад мільйон громадян з онкологією борються за своє життя. Вони стали заручниками власної хвороби. Рішення про закриття кордонів, автоматично залишило нас без шансів на отримання ліків. Більша частина з нас лікується за власні кошти, тому ліків, які нам необхідні, в Україні немає. І саме їх ми дістаємо через кур’єрів із-за кордону.

Інша категорія хворих на рак, залишилася тепер без можливості потрапити на лікування за кордон: операції, пересадки органів та стовбурових клітин, — лікування, що неможливо провести в Україні.

Наступною проблемою стало те, що ми позбавлені фізичної можливості потрапити навіть на те лікування, яке ще доступне в Україні. МОЗ зобов’язав всі онкологічні лікарні країни працювати. Але яким чином дістатися до дієї лікарні, ми не знаємо. Чимало онкохворих людей лікуються в Києві. Серед них є ті, хто не має фізичної можливості пересуватися і не мають сил шукати людей, які б могли їх перевезти.

Є ще одна велика проблема для людей в діагнозі — майже всі ми збираємо кошти на лікування. Воно важке, безперервне і дороговартісне. Тому ми залежні від допомоги інших, і живемо за рахунок мінімальної пенсії.

Ми за карантин і за те, щоб люди дотримувалися режиму, адже це наша безпека. Але ми не можемо залишатися без лікування, інакше просто помремо на очах у близьких.

RIA Рекомендує
...
Живи біля парку Ющенка: краща ціна на «Поділлі»

Ми так само потребуємо зовнішнього захисту, а з сьогоднішньою ситуацією в країні, ми залишилися без необхідних масок та респіраторів. Також є чимало людей, які, будучи в діагнозі, залишилися без підтримки і змушені самостійно вести боротьбу. Ми наче смертники, доля яких вирішена наперед.

Вся волонтерська діяльність спрямована на боротьбу з вірусом, тому вони не можуть нам допомогти. А ми ті, хто знаходиться в критичній зоні ризику і потребують негайного лікування. Ми залишилися без елементарного — без захисту людей і захисту держави. Ми не маленька групка людей, а мільйонна частина населення України.

Якщо брати практику Італії, то при важкому перебігу коронавірусу там першочергово надають невідкладну допомогу людям без хронічних захворювань, у тому числі онкології. Я розумію, що при великому спалаху, і в Україні нас ніхто не стане рятувати. Тобто, такі як я — автоматично йдуть в «бан». По суті, ми залишилися самі з проблемою і усвідомленням своєї приреченності.

Ми щодня ведемо боротьбу за своє життя і надіємося на одужання, але зараз наші шанси зводяться до мінімума. Місцеві онкодиспансери нас не хочуть і не можуть прийняти, оскільки не вміють проводити лікування новітніми препаратами. У разі якихось загострень в онкологічних пацієнтів, швидкі також не поспішають приїжджати.

Ми нажахані. Ми в паніці і у безвиході. Нам немає кому допомогти, адже влада не розуміє, весь наш процес лікування.

У разі введення в країні надзвичайного стану — ми будемо живими трупами. Нами пожертвують заради інших. Але ми також хочемо жити. Нам дуже необхідна підтримка держави у транспорті, в ліках та харчуванні; щоб нас трішки більше захистили; таким чином ми зможемо уникнути катастрофічних наслідків смертності.

Катерина Кравець
(живе з пересадженим серцем)

«Мене звати Катя. І я піддаюся ризику захворіти COVID-19. Я приймаю ліки, що пригнічують мою імунну систему, щоб моє серце, пересаджене три роки тому, не відторглося організмом. Я ціную свій другий шанс.

В Україні таких як я близько трьох тисяч. Ще десятки тисяч людей із захворюваннями крові, діабетом, муковісцидозом, діалізних пацієнтів, на хіміотерапії та інші, схильні до високого ризику заразитися.

Вірус поширюється Україною, як лісова пожежа. У вісімдесяти відсотків людей, які захворіють, будуть мінімальні симптоми. Ви можете відчувати себе паршиво протягом декількох днів, але потім ви продовжите своє життя. Але вашій бабусі з хронічною обструктивною хворобою легень, вашому другу з трансплантацією нирки і вашому племінникові з ювенільним ревматоїдним артритом може не пощастити.

Поки ви будете продовжувати своє життя, вони можуть перебувати в комі на апараті штучної вентиляції легень, або вони можуть стати одним з тих, хто помре. Їх і моє життя залежить від людей, які дотримуються соціальної дистанції. Зробіть це для них і для мене. Ми не зможемо пережити цю пандемію, якщо ви нам не допоможете. Для загального блага, для всіх нас, залишіться сьогодні вдома!»


Джерело статті: “https://vn.20minut.ua/Zdorovya/ne-pidvodte-nas-lyudi-z-oslablenim-imunitetom-pro-te-chomu-inshim-kras-11045654.html”